Попельнасте

Посилання на рецензію К. Шляхового на мою книгу про село Попельнасте в журналі "Архіви України"
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/30897

Бешка-Головківка

Сьогодні у мене була цікава зустріч з М.І.Косенко. Він досліджує свій родовід, знаючи, що дід його народився і жив в Головківці. В 1930 році його, як куркуля, разом з родиною вислали в Архангельську область, де він наступного року й помер. М.І.Косенко на Олександрійщині з 1964 року. Зібрав дуже багато свідчень, документів про своїх близьких. Сьогодні він попрохав мене надати йому консультацію в подальшому пошуку рідних. Що я і зробила. В газетних вирізках з місцевих газет, які він зібрав, виявилася і моя давня стаття про Головківку.
Тому я  вирішила розмістити її і тут. Може ще комусь згодиться.

Головківка

(До історії заселення)

Як би нам не хотілося прилучитися до героїчної історії запорізького козацтва, все таки початок інтенсивного заселення нашого краю ми можемо віднести лише до середини 18 століття. Верхів’я Інгульця та близьких річок були давньою вотчиною ще Чигиринського полку, потім Миргородського (а був ще й Кременчуцький), а не Запорозького Коша.

Використання архівних документів у краєзнавчих дослідженнях

Використання архівних документів у краєзнавчих дослідженнях

Останнім часом  в українському суспільстві інтерес до краєзнавства значно зріс.  Про це свідчать створення нових краєзнавчих центрів, місцевих осередків, збільшення кількості видань краєзнавчого напрямку, статей в періодичних виданнях, Інтернет-сайтів, що відображають краєзнавчу тематику.

Можна з повним правом говорити про те, що відроджене українське краєзнавство в сучасних умовах стало однією з форм залучення широких верств громадськості до вивчення місцевої історії. Воно вже оформилося у специфічне поєднання професійної і аматорської діяльності, яке сприяє розширенню меж історичного пізнання і має помітний вплив на суспільну свідомість.

Та ефективність краєзнавства багато в чому залежить не тільки від організаційних зусиль, а й від ступеня осмислення його теоретичних основ, а останнє не можливе  без наукового аналізу історичного досвіду. Тому краєзнавці, як і науковці все  більше й більше звертаються не лише до вже відомих теоретичних напрацювань істориків, а й до первісних архівних джерел.

Наприклад, дедалі помітніше місце посідає виконання  замовлень фізичних і юридичних осіб в архівах України на пошук інформації генеалогічного характеру, здійснення родовідних досліджень. Збільшення кількості таких запитів свідчить про зростання інтересу до генеалогії, а паралельно - і до пізнання історії свого краю. Позитивна динаміка таких досліджень посилюється  збільшенням  інформації про склад і зміст їх фондів, деяким полегшення доступу до архівів, створенням сайтів архівів в Інтернеті. З кожним роком кількість замовлень в архівах на генеалогічні джерела зростає.

І якщо раніше для досліджень подібної тематики використовували в основному опубліковані матеріали, то зараз є певні можливості для залучення документів з архівів.

Київ вечірній

Звичайно, фотограф з мене - ще той! Але я люблю ці фото, бо Київ для мене багато значить.
Всі знимки зроблено біля Головпоштампу в кінці січня цього року. Там я чекала на зустріч з Ірою Валявко. Саме випало багато снігу, який швидко, в черговий раз, розтанув.

Маловідомі факти з історії Олександрії

Легенда об основателе поселения.

Долгое время бытовала  легенда, что в кургане, (сейчас там -  Братская могила) похоронен “козак Вус”, которого считали основателем города. Архивные источники указывают, что настоящий основатель поселения Григорий Усык вместе с братьями уехал из Усовки  во время поселения здесь сербов (Новая Сербия) и преобразования села в щанец Бечею. Они значатся в списках жителей слободы Овнянка (сейчас – Новостародуб) за 1767 год. Кстати, в этом списке даже указано количество лет Г.Усыку ( 61 г.). В последующие годы среди жителей Бечеи Усыков  уже больше не было. 

Ще раз про Нову Прагу.

Зі статті "Нова Прага в 18-19 ст. До історії виникнення"

Розібратися у суперечливих фактах і твердженнях виникнення поселення допомагає лише детальне вивчення першоджерел. Зокрема, багато досі невідомих широкому загалу сторінок  історії Нової Праги можна почерпнути з краєзнавчих досліджень олександрійського священика В.Никифорова, робіт В.Ястребова, історика Н.Полонської-Василенко та архівних матеріалів, опублікованих у книзі нашого земляка А. Пивовара “Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії”.

Мурзинка - Петриківка - Нова Прага

Сучасна Нова Прага з'явилась спершу як слобода (сотня) Мурзинка Новослобідського козачого полку (Слобідський полк, Новослобідське козацьке поселення, Новокозацький полк), який існував з 1753 по 1764 роки. Він став новою адміністративно-територіальною та військовою одиницею с центром у фортеці Святої Єлизавети. Полк сформовано за ініціативою російського уряду для поселення тих жителів існуючих до появи Нової Сербії поселень, яким за указом треба було звільняти місця для  сербів.

            Заселення цього регіону, так званих «задніпрських місць», що в 1732 відійшли до Російської імперії, відчутно пожвавилось вже на поч. 18 ст. вихідцями з Гетьманщини та «Польської України». В основному це були козаки Миргородського та Полтавського полків. От  і довелось місцевому населенню, починаючи з 1753, селитися поруч із Новою Сербією, на 20 верст углиб запорозьких земель або повернутися назад у Гетьманщину. Більшість вибрали останнє. Право вибирати місце і заселяти слободи надавалось так званим «осадчикам», осадчим. Мурзинським осадчим став Василь Петрик.

Територію полку було поділено на сотні, на чолі яких стояли сотенні отамани. До складу сотні входило від 1 до 4-5 населених пунктів (залежно від кількості мешканців). Землю під поселення козакам полку та членам їхніх родин уряд надавав за умови несення військової служби. За час існування полк зарекомендував себе як боєздатне формування. Його військовослужбовці  взяли участь у Семилітній війні. Не зважаючи на переважно український склад населення, Новослобідський козачий полк використовувався урядом як провідник російської політики у регіоні: боротьба з гайдамацтвом, постійна конфронтація із порубіжним Запорожжям.

Після ліквідації Нової Сербії і утворення Новоросійської губернії  цей полк в 1764 р. було реорганізовано в Єлисаветградський пікінерний, до якого Мурзинка увійшла як перша рота.

***