Бешка-Головківка

Сьогодні у мене була цікава зустріч з М.І.Косенко. Він досліджує свій родовід, знаючи, що дід його народився і жив в Головківці. В 1930 році його, як куркуля, разом з родиною вислали в Архангельську область, де він наступного року й помер. М.І.Косенко на Олександрійщині з 1964 року. Зібрав дуже багато свідчень, документів про своїх близьких. Сьогодні він попрохав мене надати йому консультацію в подальшому пошуку рідних. Що я і зробила. В газетних вирізках з місцевих газет, які він зібрав, виявилася і моя давня стаття про Головківку.
Тому я  вирішила розмістити її і тут. Може ще комусь згодиться.

Головківка

(До історії заселення)

Як би нам не хотілося прилучитися до героїчної історії запорізького козацтва, все таки початок інтенсивного заселення нашого краю ми можемо віднести лише до середини 18 століття. Верхів’я Інгульця та близьких річок були давньою вотчиною ще Чигиринського полку, потім Миргородського (а був ще й Кременчуцький), а не Запорозького Коша.

Саме козаки та посполиті Миргородського полку здебільшого і були  засновниками навколишніх хуторів, сіл,  а потім – слобід, які ставали ротами нового Слобідського полку нижче території Нової Сербії. Серед них – і Бешка, як спершу називалася сучасна Головківка.

Тут же хочу зауважити і про зимівники. Цей тип поселення був характерний для більш південних степових районів, де було зручно розводити великі стада худоби.  А наш край на той час був вкритий численними лісками і байраками, що не сприяло випасу худоби, яку на зиму треба було збирати до купи, тобто до кошар та загонів біля житла.

Тепер перейдемо безпосередньо до історії заснування Головківки.  

У справах архіву Київської митрополії (ЦДІАК України, ф. 127) про призначення священників у новопоселені слободи є згадки, що стосуються осадчого, а потім сотника слободи Бешки при урочищі Криве Плесо  Андрія Головка, колишнього цибулівського козака, який в документах 1742 р. згадується як «умершого кошового Ивана Малашевича свойственный козак знатный». Прошу звернути увагу, що мається на увазі не запорізький козак. Спеціальні дозволи на осадження землі  у смузі поселення Новослобідського полку давалися російською адміністрацією в першу чергу колишнім козакам Миргородського та Полтавського полків Гетьманщини.

У матеріалах Сенатського архіву (РДАДА, ф. 248) у пізнішій «Переписи Слобоцкого казачего полку по окончании минувшего 1758 года» можна знайти детальні відомості про його жителів. Серед інших  названа і слобода Бешка, у якій сотником був Андрій Головко з м. Цибулева, де був в атаманах. За два роки до цього (у 1756 –му) Синодом  розглядалося питання про утворення самостійної протопопії фортеці Святої Єлисавети. Новопризначений протопоп Іоан Орловський подав список слобід, в яких вже були церкви. Є в ньому і Бешка.  

У “Відомостях про церковний устрій задніпрських поселень до утворення Нової Сербії” згадується , що 1754 р. у слободу Бешка в урочищі Криве Плесо було переведено священика Кондрата Яковлєва Коптевича, вікарія.

Хто заснував Бешку і чи жили в ній люди до появи там в 1754 р. осадчого Андрія Головка разом з іншими “безуказними” поселянами  зараз вже не можна віднайти. Може і було там 2-3 хати самовільно прийшлих і саме це місце облюбував осадчий Головко, коли отримав указ на осадження слободи, що мала стати однією з сотень Новослобідського полку. Та, скоріше всього,  поселення так називалось саме з 1754 р. (бо треба ж було його якось спочатку назвати), а згодом, вже на честь засновника, і з’явилась  Головківка. Аналогічна ситуація була і з деякими іншими новоутвореними слободами того ж полку: Мурзинка (балка, річка) – Петриківка (осадчий Василь Петрик) – Нова Прага; Овнянка (річка) – Аврамівка (сотник Михайло Авраменко), а потім - Новостародуб (за назвою полку); слобода Інгульська (р. Інгул) – Лелеківка (осадчий Яким Лелека).

Інколи в тодішніх документах зустрічається ще одне написання назви слободи – Велика Бечка, на відміну від новосербського шанця Бечка (Бечея), майбутньої Олександрії.

Як складалися стосунки пограничних із запорізькими землями жителів Слобідського полку, Нової Сербії та запорожцями – тема окремої розмови. Про це багато писали майже всі дослідники історії Запорожжя та заселення центральної України.

Під час утворення у 1784 р. Катеринославського намісництва Головківка увійшла до Олександрійського повіту.  Після повторного відновлення повіту в 1806 р. Головківка входила до Червонокам’янської волості і в ній проживало 546 душ чоловічої статі.

У першій половині 19 с. Головківка відносилась до 3-го кавалерійського округу Новоросійського військового поселення (всього їх на території пізнішого Олександрійського повіту  в 1821-1822 рр. було утворено п’ять).

На початку 20 ст. Головківка відносилась до Новопражської волості. Тут діяла Троїцька церква, заснована в 1862 р., як свідчить “Пам’ятна книжка для духовенства Херсонської єпархії” за 1902 рік. Прихожан було 5,5 тис. чоловік, але це не лише жителі Головківки, бо до приходу були приписані так звані “приселки” – Новоселовка, Семенівка, Іванівка. Були також школи: земська і церковно-приходська.

Отже, роком заснування Головківки треба вважати 1754 рік, а одним із засновників - Андрія Головка – колишнього козака Миргородського полку Гетьманщини, який став осадчим  слободи Бешки, а потім і сотником  Новослобідського полку.

З якого саме року почалось вживання назви “Головківка” замість “Бешки” – точно невідомо. Скоріше всього  в кінці 70-х років 18 ст., коли за розпорядженням Потьомкіна було перейменовано кілька колишніх новосербських шанців (Глоговац – Косівка; Зимун – Плахтіївка; Вараждин - Протопопівка). Тоді ж у Єлисаветградському пікінерному полку Мурзинку змінили на Петриківку, Овнянку на Аврамівку, Верблюжку на Чечелівку, а Бешку – на Головківку. Останній, можна сказати, повезло – її більше не перейменовували.

м. Олександрія

2005 р.