Чергова публікація про олександрійську родину Бачинських. Сьогодні - про П.В.Бачинського.
Млин в Мігеї, збудований в кінці 19 ст. (фото з Інтернету)
(Всі дані та цитати - з «Автобиографического очерка»),
який П.Бачинський писав у 1929 році в Олександрії. Цей нарис настільки цікавий, що неможливо
втриматись від цитування. Тому, можливо, моя розповідь буде трохи задовгою, з
продовженнями.
Батько Михайла
Бачинського, про якого я вже писала, залишив по собі надзвичайно яскравий слід
в памяті олександрійців другої половини 19-го та початку 20-го століть. Вчитель
і керівник школи (як називали називали тоді - училища) він навчав грамоти
багатьох дітей не лише міста, а й повіту. Пропрацював педагогом 50 років – «По
приблизительному подсчету из вверенного
мне Александрийского первого
приходского училища окончило курс около 2 тысяч человек обоего пола, а всего
проучилось более 10 тысяч».
Народився Панас
Васильович Бачинський 20 липня 1852 року в державному селі Ясинове
Ананьївського повіту Херсонської губернії. Про своїх батьків він пише так: «Мои
родители имели по тому времени очень прилично сельское хозяйство: у них было пар 5 волов, около
десятка коров, около полтора десятка хороших рабочих лошадей, более полусотни
простых овец, десятка два свиней, это общее хозяйство, а у матери, как хозяйки
было свое состояние: много гусей, индюшек и кур. Отец для своего общего хозяйства
скота и хлебопашества всегда имел работников… ».
Народився Панас в
загоні, де мати вранці доїла корів. «Роженица была … быстрая женщина, подобрала
новорожденного в подол своей юбки, внесла меня в дом, куда через несколько
минут вбежали доярки, помощницы матери,
поздравили роже ницу с сыном, пошли доканчивать начатое хозяйкой»
Того ж дня ввечері
Панаса було й охрещено священиком , про
якого навіть в старості, пишучи свої спогади, Бачинський знайшов дуже гарні слова: «Крестил меня
необыкновенный по своим молитвам и жизни священник Симеон Левитский, которого
за сотни верст и больше знали многие и многие люди, почитали как
необыкновенного батюшку».
Скоро
господарство Бачинських зазнало значних втрат -
коней покрали конокради (в одну ніч – 11 коней), телят покусала собака,
хвора на сказ, і вони пропали, а корови перестали давати молоко. Дохли кури,
гуси. Бачачи таку справу, батьки вирішили переїхати в інше село (можливо,
повіривши в те, що хтось в селі заздрив їм і навів порчу). Перебралися (за два
роки до відміни кріпосного права) в с. Мігею тоді Бобринецького, а пізніше
Єлисаветградського повіту (зараз - Миколаївської області). Батьку запропонували роботу в помісті Скаржинських
(власників села). Ось як описує
П.Бачинський життя в цьому селі: «Мигея, хотя и помещичье село, но у таких
гуманних людей Скаржинских, у которых … крестьянам жилось так хорошо, как у
Бога за дверью. В с. Мигее для детей и крестьян была от помещика школа, аптека,
больница. Перед большими празниками Рождеством, Пасхой, Зелеными святками из
помещичьего двора были посылаемы по селу люди, которые должны тщательно
узнавать кто в чем праздничном нуждается – кто не имеет праздничной одежды..
лучшей пищи. Такие сведения доставлялись главному управляющему, который
немедленно велел развозить все то, в чем нуждались семьи крестьян».
Пороги та скелі на р. ПівденийБуг біля Мігеї (фото з Інтернету)
Через рік після
відміни кріпосництва в селі стало жити набагато гірше (за словами автора
спогадів), тому знову вирішили шукати кращого місця. Переїхали ближче до місць, де народилися батьки - до с.
Незавертайлівки Тираспільського повіту, що розкинулося на березі р. Дністер і лиману. При переїзді, коли зупинились на ночівлю і всі поснули,
вовки загнали і розірвали 10 овець, теля і кілька свиней. Цікаво читати слова
Бачинського, де він пише, як обідніли його батьки при переїздах: «Мои родители…
бдагодаря многим несчастным обстоятельствам, так обеднели, что в
Незавертайловке имели очень маленькое хазяйство: пару пошехонских
лошадей, две коровы, десятка два овец, две-три свиньи, десятка два гусей и
несколько кур. Зато у нас был свой виноградник, из котрого мы имели две бочки
простого бессарабского вина».
На навчання 12-літнього
Панаса влаштував батько через своїх знайомих до Тираспольського повітового
училища, в якому він навчався два з половиною роки і закінчив в червні 1869
року. В тому ж році вступив до Одеських
педагогічних курсів при Одеському повітовому училищі, після закінчення
яких мав вже направлення на роботу. Але,
дізнавшись, що відкривається Херсонська учительська семінарія, він продовжив
навчання там з другого класу. (Далі - буде)
Про дворянський рід Скаржинських є багато матеріалів в Інтернеті
Немає коментарів:
Дописати коментар