До Дня народження В.Ястребова

Стаття ця була написана мною років десять тому назад до ювілею В. Ястребова для виступу на конференції в Кіровограді. Актуальна вона і зараз.

Вклад В. Ястребова в дослідження історії Нової Сербії

і заселення нашого краю.

До ювілею Ястребова.

      Дослідники цього періоду в історії нашого краю знають, що велике значення у висвітленні й оцінці ролі сербського    заселення мають не лише документи, а й свідчення його учасників. Серед них – відомі багатьом записки одного із соратників І.Хорвата С.Пишчевича та його сина О.Пишчевича.

      І саме В.Ястребову  завдячуємо тим, що він  увів у науковий обіг  в 1884 р.  «Примечания Александра Пишчевича на Новоросийский край», що появились на сторінках журналу «Киевская старина». У вступному слові вчений говорить про те, що записи йому передано внуком автора А. Плат. Пишчевичем, який живе в родовому володінні Пишчевичів селі Скелевому Олександрійського повіту.

      Автор “Примечаний” народився в 1764 р. в Смоленській губернії. В 1777 р. батько його забрав у Петербург, де за протекцією Потьомкіна влаштував  навчатися в інженерному кадетському корпусі Массона. Він вивчав іноземні мови, багато читав, але системної освіти не здобув. В основному життя О.Пишчевича пройшло у військових походах, у намаганнях дослужитися до певного чину. Лише після відставки на початку 19 ст.,  він переїздить жити в Олексадрійський повіт в батьківське володіння. З 1811 по 1814 роки він, навіть, був предводителем олександрійського дворянства. Часто їздив до знайомих в Кременчуг, Єлисаветград, Олексадрію, Херсон, Миколаїв, збираючи новини, щоб заносити їх в щоденні записи. Особливо оригінальні записи про Єлисаветград 1816 р., де він бував найчастіше. (Южно-русский город в начале текущего столетия. Из «дневных записок» А.С.Пишчевича. «Киевская старина», 1886 г.) В одному з номерів того ж року журнал опублікував ще одну з заміток О.Пишчевича – епізод початку військових поселень на півдні України, свідком якого він був, -  «Бугские козаки и украинские уланы». Кожна з цих публікацій супроводжується вступним словом (своєрідною анотацією). І, не зважаючи на відсутність підпису, схиляюсь до думки, що їх писав В.Ястребов.
      В 1885 р. в Москві Товариством історії та старовини видано книгу «Жизнь А.С. Пишчевича, им самим описанная. 1764 – 1805. В трех частях». Праця вийшла завдяки сприянню професора Московського університету Ніла Попова. До речі, хочу тут повідомити, що Н. Попов не лише участю у виданні названої книги має певне відношення до нашого краю. Його дружина - дочка відомого історика С.Соловйова і Поліксени Романової. Яка, в свою чергу, була дочкою нашого земляка, олександрійця, В.П.Романова.
      В.Ястребов майже відразу відгукнувся на видану в Москві  книгу сина одного з перших сербських колонізаторів. В журналі «Киевская старина» за 1886 рік він подає її бібліографічний опис. Одночасно В.Ястребов нагадує про те, що Н.Попов «наблюдал и за изданием жизнеописания Пишчевича-отца. Він вважав також, що автобіографія сина «уступает своими достоинствами таковой же отца его. Тот более принадлежал югу России, вращался и действовал среди интересов и лиц более значительных, нежели Пишчевич-сын…».
      До речі, спогади С.С. Пишчевича використовував й олександрійський краєзнавець В.Никифоров у своїй роботі «Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии», які були опубліковані в 1878 р. Щодо цього він робить розлоге посилання і вказує: «Взято из рукописных записок генерал-майора Семена Степановича Питчевича вышедшего в Россию в 1753 году. Благодаря особенной любезности правнука составителя записок владельца д. Скалевой александрийского уезда Александра Платоновича г. Питчевича, мне удалось просмотреть эти записки и сделать из них на скорую руку кой-какие заметки, касающиеся переселения Сербов в Россию». Далі В.Никифоров детально описує бачені ним записки, вказуючи на те, що складаються вони з трьох переплетених томів і написані чітким почерком. Інтрига в тому, що, як пише там же В.Никифоров: «Записки Семена Степановича Питчевича уже были отпечатаны в Вестнике Европы, кажется, за 1870 год. Впрочем владелец этих записок Александр Платонович Питчевич никому не давал и никому не поручал печатать их. Вероятно существовал другой экземпляр записок Семена Питчевича». Про це згадує і Н. Бракер у своїй статті про В.Никифорова.
      Окремі ж записи  і щоденники Олександра Семеновича Пишчевича стосувалися, в першу чергу, особистих деталей біографії: різних походеньок, добування звань та нагород. Для істориків Нової Сербії мають інтерес, в першу чергу, його “Примечания”. Але і тут треба обов”язково враховувати, що вони писались за спогадами і розповідями батька С.С.Пишчевича.
       О.С.Пишчевич, ніби зглажуючи негативну інформацію батька про колонізаторів краю, в своїх книзі вихваляє  земляків, звертає увагу читачів на те, скільки військових командирів дали вони Росії: «и через то осталась в войске российском безсмертная слава».
      Та все ж, особливої уваги, стосовно дослідження Нової Сербії, заслуговує вступна стаття В Ястребова до опублікованих ним в 1889 р. деяких документів з “Архіву фортеці Св. Єлисавети”. Саме він вперше описує основні епізоди з життя сербських колоністів, а головне – розглядає взаємовідносини сербів з місцевим населенням. І, можливо, теж вперше ставить питання про доцільність цієї колонізації. До речі, до Ястребова питання заселення сербами півдня України висвітлювали лише кілька вчених.
      Першим був А.О.Скальковський (1841 – 1886 рр.). І саме йому ми повинні віддати належне за те, що  при написанні своїх робіт, він використовував офіційні документи і ввів до наукового обігу велику кількість архівних джерел. На жаль, і дослідники про це знають, є в його роботах і багато помилок, на які, інколи й зараз посилаються. Непослідовні також його оцінки подій, наприклад, доцільності тих же сербських військових формувань.
      Якщо підходити хронологічно (1851 – 1879 рр.), то другим вченим, який звернувся до історії Нової Сербії та Слав”яносербії,  був відомий російський історик С.М.Соловйов. У своїй багатотомній “Історії Росії з найдавніших часів” він подає офіційну (державну) точку зору  на заселення  України сербами.
      Але переконана, що саме Ястребов у вступній статті до “Архіву…”підійшов до проблеми сербської колонізації нашого краю найбільш об”єктивно і повно, не зважаючи на невеликий об”єм матеріалу.
      В кількох номерах «Елисаветградского вестника» за 1889 р. друкувалась ще одна важлива робота по заселенню краю, до якої “приклав руку” В.Ястребов. Це було «Путешествие академика Гильденштедта по елисаветградской провинции в 1774 г.». На жаль, в газеті не  було  вказано точно автора перекладу, чи його упорядника. Лише в останній публікації, де подано відомості про вченого, стоять ініціали “В.Я.” Але, здається, сумнівів, що цю частину записів Гільденштедта перекладено саме В.Ястребовим, немає майже ні в кого. Нещодавно, правда, в одному з матеріалів газети “Украина-Центр” вказано, що, опублікований В.Ястребовим у “Елисаветградском вестнике” переклад “Подорожі…” Й. Гільденштедта, зроблено ще в 1838 році Г.Соколовим. Як припущення ця версія має право на існування, але детальне вивчення нюансів перекладу, поданих приміток і т.ін., переконує, що автором перекладу був все – таки Ястребов. У зв”язку з цим хочу подякувати А.В.Пивовару за надану можливість ознайомитись з повним текстом записів подорожі Гільденштедта по нашому краю та  детальними коментарями, що він, як упорядник зробив у виданому своїм коштом  комп”ютерному варіанті цих записів.
      Майже схожа ситуація щодо ще однієї статті в «Елисаветградскому вестнику» від 21 квітня 1877 р. «Новая Сербия и крепость Святой Елисаветы». Підписана вона псевдонімом “ВЕДИ-АЗЪ”. Стиль подачі матеріалу,  зауваження автора про те, що “Стаття ця, складена лише за друкованими джерелами, не претендує на внесок у науку…” вказують на можливе авторство саме В.Ястребова. Але це – лише припущення. Особисто мені подобається своєрідний висновок, який зробив автор в кінці статті: “…ми не повинні забувати, що в жилах наших тече, якщо можна так висловитись, двічі слов”янська кров. Будемо пам”ятати, що ми – колоністи найрізноманітнішого етнічного складу, а отож, з цього боку, володіємо всіма задатками для світлого майбутнього, як це завжди помічається на колоністах, починаючи з Карфаген і закінчуючи Америкою..."
      Значним доповненням для вивчення історії заснування Нової Сербії є і звернення Ястребова до головної дійової особи сербської колонізації І.С.Хорвата та його сім”ї. На жаль, у мене, поки що, не було можливості познайомитися з цими матеріалами. Але, зважаючи на тему цієї розвідки, назвати їх потрібно. Наприклад, деякі дослідники згадують історичну працю Ястребова про колонізацію Херсонської губернії, надруковану в «Трудах» археологічного з”ізду 1884 року. В ній, між іншим, детально викладено історію сім”ї Хорватів.   Можливо це -  його «Дополнение к родословной Хорватов»,  що вийшли   в «Трудах VI археологического съезда» 1889 року.  А в музеї Єлисаветградського земського училища, який створив Ястребов, серед зібраних ним автографів відомих осіб, був автограф і І.С.Хорвата.
      Навіть, як етнограф, В.Ястребов не обминув сербську тему. Записана ним “Пісня про серба” - своєрідна мистецька ілюстрація сприйняття місцевим населенням прийшлих поселенців. Вона показує серба з негативної сторони: тут говориться про вродливця, який хвалиться успіхом у дівчат, а сам не має ні власної хати, ні худоби, та й працювати не хоче.  До речі, у вертепах, серед інших дійових осіб, зображали і “сербина”, як одного з представників народів, що жили на Україні, там він лається незрозумілою мовою і співає куплет про те, що все, що навкруг – його.
      Вклад В. Ястребова в дослідження й оцінку сербської колонізації вперше показала у своїх роботах Н. Полонська-Василенко: “В.М. Ястребов, що добре знав місцеві умовини Південної України, й багато працював над її історією й етнографією понад півстоліття, так охарактеризував чуженецьку колонізацію Нової Сербії: “Що доброго внесли серби, чорногорці та інші, в соціяльний лад Новоросії? Які сліди їх зацілили до нас, крім кількох десятків нащадків їх, які зруйновані, або руйнуються? Нарешті де слід етнографічних особливостей сербів в населенні Південної Росії? Все потонуло в руському (розуміти – українському. Н.П.-В.) населенні, все забуто їм… Можна спитати: чи не була простим непорозумінням слов”янська і взагалі чужоземна колонізація в Новій Росії?”
      Щодо доцільності цієї акції Російського уряду та її впливу  на українську людність писалось вже немало, тут кожен науковець має свою думку. Та це – тема окремого дослідження. А от вклад нашого земляка В.Ястребова в оприлюднення першоджерел, що висвітлюють цей період, однозначно можна оцінити, як значний.

Джерела та література:

1. Бракер Н. Володимир Миколайович Ястребов. (До тридцятих роковин смерті). // Україна.

• Київ. 1929, березень-квітень. // Єлисавет, - Кіровоград, 1992, №№ 1,2;

2. Дані про археологічну колекцію при Єлисаветградському реальному училищі. //Єлисавет.- Кіровоград, 1992, № 10, с. 1;
3. Кабузан В.М. Заселение  Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в 18 – первой половине 19 века (1719-1858 гг.). – М., 1076;
4. Пивовар А.В. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини 18 ст. – Київ, 2003;
5. Полонська-Василенко Н.Д. Заселення Південної України в половині 18 ст. // “Вежа”, Кіровоград, 2000, № 10, с. 103;
6. Посунько О.М. Історія Нової Сербії та Слов”яносербії. – Запоріжжя:, 1998;
7. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – М., 1967. – т. 23;  т. 25, 26;
8. Ястребов В.Н. Примечания А.Пишчевича на Новороссийский край // Киевская старина. – Киев, 1884, январь, т. 8, с. 111-134;
9. Ястребов В.Н. Песня о сербе // Киевская старина. – Киев, 1884, № 12, с. 757-758;
10. Ястребов В.Н. Архив крепости Святой Елисаветы // Записки императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1889, т. 11, с. 548-593;
11. Ястребов В.Н. Жизнь А.П.Пишчевича им самим описанная. 1764-1815. В трех частях. С предисловием и примечаниями Нила Попова. Москва, 1885. // Киевская старина. – Киев, 1886, август, т. 15;
12. Путешествие академика Гильденштедта по елисаветградской провинции в 1774 г. (Сокращенный перевод с немецкого языка на русский язык второго тома соч. Гильденштедта «Reisen durch Russland», изданного в 1787 году, выполнил В.Н.Ястребов). //Елисаветградский вестник. – Елисаветград, 1889.