Байдаки - від козацької старишини до дворянства.

Частина четверта

на задньому плані цього фото - залишки церкви с. Байдаківки 

Наближаємось майже до фінішної прямої – сьогодні розповідь про Байдаків другої половини 19 ст. і початку 20-го. Нащадків  роду у вказаний час можна умовно розділити на три гілки – Олександрійську (Херсонську), Верхньодніпровську (Катеринославську) та Полтавську.

Почнемо з олександрійських представників  роду, тобто власників с. Байдаківки і навколишніх земель. Дещо нагадаю - в 1823  році 11 вересня (ст.ст.) народився Байдак Дмитро Олександрович, а помер він у 1889 р. 19 березня. Був мировим посередником 4-ї дільниці Олександрійського повіту. На жаль, більш детально про його життя та діяльність поки що не вдалося дізнатися. Відомо  про те, що в 1844 р. саме за його кошти було споруджено в с. Байдаківка нову будівлю Миколаївської церкви, вже не деревяну, а з цегли. Є документи про викуп селянами села земельних наділів після реформи 1861 р., знаходяться вони в російському архіві (РГИА, ф.577 Главное выкупное учреждение МФ, 2862-1890).

Поховали Дмитра Олександровича біля Миколаївської  церкви, де вже покоїлась його мати Єлисавета Дмитрівна, а пізніше і дружина Агрипіна Миколаївна Байдак,  у дівоцтві - Леонтьєва. Вона померла у 1902 р. 76-ти років.  До наших часів зберігся надгробок з могили Агрипіни Миколаївни.  Можливо була із роду тих Леонтьєвих, що теж мали землі в повіті, серед яких і відомий   мандрівник,  етнограф, дипломат,  дослідник Ефіопії Микола  Степанович Леонтьєв. (його життя детально вивчав А.І.Кохан)

Д.О.Байдак вважався одним з найбільших землевласників Олександрійського повіту, маючи на 1860 р. у власності 190 душ кріпосних селян чоловічої статі.

У метричній книзі Миколаївської церкви за 1843 р. (ДАОО) є запис про вінчання дочки О.Байдака, сестри Дмитра - Ганни Олександрівни  Байдак 21 року зі штабс-ротмістром Миколою Ставровським, якому було 32 роки.

Не так вже багато документів збереглося і про дітей Дмитра Олександровича – Артемія та Миколи, землевласників Олександрійського повіту кінця 19-го, початку 20-го століть Хоча, здавалось би, по часу вони найближче до нас.

Артемій Дмитрович був гласним Олександрійського земства кількох скликань, земським начальником 2-ї дільниці повіту, приймав активну участь у громадському та культурному житті міста. Згадується А.Байдак і як поручитель при вінчанні в метричній книзі сіл Поповичівки та Кобзарівки за 1900 р., як титулярний радник.

В історичному музеї м. Дніпро зберігаються кілька листів А.Байдака до Д.Яворницького, в яких він надавав свідченні про свою козацьку генеалогію. Виховав 4-х синів (про них - пізніше), які теж були шанувальниками Яворницького і цікавилися запорізькою зброєю та іншими артефактами козацької старовини, маючи дома чималеньку їх колекцію. Деякі експонати надавали для виставок у музеї Катеринослава.

Олександрійський вчитель Панас Бачинський, краєзнавець Федір Мержанов та лікар Лазар Гінзбург у своїх спогадах та листах  згадують і А.Байдака. Бачинський готував його синів до вступу в середні навчальні заклади приватно у себе дома на повному пансіоні. Л.Гінзбург у листах до Ф.Мержанова (зберігаються у фондах Олександрійського музейного центру) теж пише, що добре знав А.Байдака і його дружину  («симпатичную лицом и душою») Олександру Олександрівну. В 1911-1913 роках влітку він жив у сільському будинку Байдаків, готуючи до вступу в юнкерське училище їх сина Аліка. «Ничего кроме хорошего не сохранил в своей памяти и о об А.Д. Байдаке, котрого я бы поставил в пример многим нынешним «высокопоставленным»». Частково листування Ф.Мержанова були опубліковані мною в газеті «Городской курьер». (точно вкажу пізніше, в переліку джерел)

Крім будинку в Байдаківці, родина А.Байдака мала і помешкання в Олександрії по тодішній Казначейській вулиці (сучасна 6-го Грудня). В журналах засідань Земської управи у списку гласних проти його прізвища вказується саме Олександрія.

І якщо Артемій Байдак був відомою особою на місцевому рівні, то його брат Микола Дмитрович Байдак (1850 - 1922) здобув собі визнання на державному рівні. Перш за все, ми знаємо його, як депутата Державної думи Росії (1906 р.) від Херсонської губернії, управляючого Московсько-Віндавської залізниці, засновника залізничного училища у місті Великі Луки. Детально описувати  діяльність М.Д.Байдака не буду, в Інтернеті є багато матеріалу про нього. Зазначу лише, що він, як і його брат, був землевласником Олександрійського повіту та гласним земського зібрання, почесним мировим суддею. Закінчив два вищих навчальних закладів – Київський університет і Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення.

М.Д.Байдак

До речі, гласним олександрійського земського зібрання був і його син – надвірний радник Байдак Сергій Миколайович. Він, як і батько (дійсний статський радник) і дядько (теж дійсний статський радник) значаться в списках гласних на три роки з 1913-го, і за 1917 рік. Адресою проживання батька і сина вказаний Санкт-Петербург, вул. Басейна, 58, кв.6, 7.

Похований М.Д.Байдак на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври Петербургу. До речі, тут треба вказати, що є дві дати його народження – в списках депутатів Державної думи стоїть 1850-й рік, а на надгробку – 1848-й. Поряд похований і його син Сергій (1882-1920) – lavraspb.ru/ru/nekropol/view/item/id/2651/catid/3

І ще така цікавинка - в записних книжках Льва Толстого за 1906 р. є згадка про М.Д.Байдака, з яким він сидів поряд у кріслі під час засідань Державної думи.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 Зображення села, плани і карти взято на ФБ в групі В.Постригана "Історія Сухоомельницького краю"

Картина, на якій зображено куток с. Байдаківки Онуфріївського району (в групі ФБ В.Постригана)

\Надзвичайно вдячна Віталію Постригану за матеріали, якими змогла візуально доповнити цю частину