До історії заснування поселення Усівка козаками Миргородського полку

 У цій статті мова йтиме про заселення краю і появу першого постійного поселення на місці сучасної Олександрії. Довгий час за дату його заснування вважали 1751 рік. Пізніше, готуючи матеріали для нового довідника, вдалося віднайти нову дату – 1746 рік.

Провидіння послало мені знайомство з дуже цікавою людиною, нашим земляком з Червоної Кам’янки А. В. Пивоваром, який зараз живе в Києві і працює в апараті Верховної Ради. Анатолій Васильович давно досліджує історію рідного краю, козацтва, генеалогію. Він почав збирати матеріали в архівах з 1989 року. До цього його спонукало бажання детально дізнатися про свій родовід. І зараз для нього головне – віднайти побільше списків, реєстрів, результатів переписів (ревізій), де вказано поіменно жителів нашого краю в 18 ст. Це співпадає з темою мого дослідження – уточнення дати заснування першого поселення на місці сучасної Олександрії.

Одна з перших  книг А.В.Пивовара -  «Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини 18 ст». – К.: Академперіодика, 2003 р.

Зібрані ним матеріали і більш прискіпливе вивчення джерел та публікацій вказують на те, що Усівка не була зимівником. Це – помилка попередніх дослідників. Нагадаю, що зимівники засновували колишні запорожці. А перші поселенці майбутньої Усівки, серед яких брати Усики, не – запорожці. І вони – не міфічні особи, а конкретні люди, які значаться в списках козаків Кременчуцької сотні Миргородського полку. Ця територія підпорядковувалась Російській державі задовго до договору про вічний мир 1686 р. і відносилась до прилеглих полків Лівобережної України під назвою Задніпрських місць. А Нова Січ з поділом на паланки з’явилась в 1734 р. На цей час задніпрські території вже були офіційно закріплені за Миргородським та Полтавським полками Гетьманщини.

Експозиція Миргородського краєзнавчого музею

У документах, що вказуватимуться нижче, Усиківка називається «футор», «хутор», «сельцо», «деревня», а не зимівник. І ще один дуже важливий момент, який раніше не враховувався – поява Усиківки пов’язувалась з переселенням (поселенням) тут першим козака ГригоріяУсика. Але при детальному вивченні списків, стає зрозумілим, що на березі Інгульца при впадінні в нього р. Березівки в першій половині 18 ст. було кілька хуторів, де жили підсусідки кількох козаків Кременчуцької сотні, в тому числі й Усика. Серед них був також і хутір Михайла Овраменка, два з підсусідків якого переселились сюди в 1739 році: Степан Терещенко з Кременчука, та Роман Касян з «сотни Богацкой». А на хуторі «козака кременчуцкого Федора Собецкого состоящем при речке Ингульце» (теж пізніше увійшов до Усівки) був підсусідок Мартин Литовченко, який переселився на хутір з Білоцерківки в 1741 році.

Отже, першими поселенцями, за тепер уже відомими документами, на місці пізнішої Усівки, крім братів Усиків, проживали і названі вище люди. Та й саме поселення «склалося» з кількох хуторів, власниками яких були різні козаки Миргородського полку.

Звідки ж взялися Усики?

Найдавніший документ, який на сьогодні вдалося віднайти, і в якому вперше згадується прізвище Усик, відноситься до 1714 року. Це – опис купчих з прав власності на задніпрські грунти Миргородського полку. В одній з них говориться про продаж землі « от жителей кременчугских Никиты и Мартина братьев Усиченков». Наступна згадка – за 1723 рік. Микита Усик значиться у списках Кременчуцької сотні, як «особое товариство козаков, именуемое стрельцами куреня полковницкого его ж оружием и конми отбуваючих службу». За сучасною термінологією вказане товариство можна назвати «найманцями». А Микита Усик, скоріше всього, батько братів Усиків.

У документі про стан придніпровських сотень Миргородського полку за ревізією 1737 р. значаться «Грицько Усик и брат его Кирило (в одной хате живут) в сотне Кременчугской в деревне Кривуши, козаки выборные малогрунтовные». У списках козаків Кременчуцької сотні за 22 грудня 1741 р. про прийняття присяги на вірність імператриці Єлизаветі Петрівні у тому ж селі Криушів (часто назви писались по різному) вказані Грицько Усик і брат його Пилип.

В «Описи Миргородского полку сотни Кременчуцкой… 1745 году апреля 24 дня» в графі «при речке Ингульце хуторы» серед інших називається «хутор казаков Грицка, Сидора, Пилипа и Гриця Усиков об одной избе с сенокосными лугами». Але це не означає, що брати тут жили. На землі, яка була їх власністю, першими могли поселитись підсусідки.

В архівах колишньої Київської митрополії за травень 1750 р. зберігаються списки приходських дворів церков Криловської хрестової намістії. В них значиться сільце Усиківка як приход Святопокровської церкви села Крукова. На той час вона була єдиною правобережною церквою Кременчуцької сотні. У списку зазначено 11 огороджених дворів, в яких стояло 18 хат. Брати Усики мали окремі двори.

Потім у «Ведомостях полку Миргородского сотни Кременчуцкой…» за 19 березня 1752 р. по «деревне Белецковке» серед інших жителів називаються «Грицко Усик з братами Сидором, Пилипом и Грицком и зятем Антоном Деденком, перейшол з Кременчука в 743 году» У цих же «Ведомостях…» вказані три підсусідки «при футоре козака сотни Кременчуцкой Грицка Усика состоящом при речке Ингульце», які перейшли туди в 1748 та 1749 роках.

Разом з тим, у поіменних відомостях про жителів задніпрських поселень Миргородського полку за матеріалами жовтневої ревізії 1752 р. в «деревне Усиковке» названі, як козаки виборні малогрунтовні «Грицко Усик з братом Сидором, Пилип Усик з братом Кирилом».

У складі Кременчуцької сотні Миргородського полку останній раз Усівка згадується в ревізії 1753 р. Новий етап в її заселенні пов’язаний з появою на територіях, порубіжних із землями паланок Нової Січі, ще одного адміністративного формування – Нової Сербії.

Н. Жахалова
історик, краєзнавець