До історії заснування поселення Усівка.

Пропоную мою статтю, що стосується історії Олександрійщини, яка була опублікована раніше в одній з газет міста.

Нові джерела з історії краю дають можливість з впевненістю говорити про конкретних засновників перших поселень на місці теперішньої Олександрії. Вже немає потреби називати “якогось там міфічного козака Уса чи Вуса”. Достеменно відомо, що це були Григорій Усик та його брати. Але – найголовніше: вони - не  запорожці, а козаки Кременчуцької сотні Миргородського полку.

           

У цій статті мова йтиме про заселення  краю і появу першого постійного поселення на місці сучасної Олександрії. Довгий час за дату його заснування вважали 1751 рік. Пізніше  вдалося віднайти нову дату – 1746 рік. Але і тоді було зрозуміло, що це – не остаточно, вірилось – з’явиться нова можливість уточнити рік заснування Усівки. Скоро провидіння послало мені знайомство з дуже цікавою людиною, нашим земляком з Червоної Кам’янки А.В.Пивоваром, який зараз  живе в Києві і працює в апараті Верховної Ради. Анатолій Васильович давно  досліджує історію рідного краю, козацтва, генеалогію. Він почав збирати матеріали в архівах Києва, а потім і Москви з 1989 року. До цього його спонукало бажання детально дізнатися про свій родовід. І зараз для нього головне – віднайти побільше списків, реєстрів, результатів переписів (ревізій), де вказано поіменно жителів нашого краю в 18 ст. Це співпадає з темою мого дослідження - уточнення   дати заснування першого поселення на місці сучасної Олександрії. Нещодавно Анатолій Васильович видав книгу “Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини 18 ст”. – К.: Академперіодика, 2003 р. Зібрані ним матеріали і більш прискіпливе вивчення джерел та публікацій вказують на те, що Усівка  не була  зимівником.  Це – помилка попередніх дослідників. Нагадаю, що зимівники засновували колишні запорожці. На жаль, доведеться розчарувати прихильників козацької старовини. Перші поселенці майбутньої Усівки, серед яких  брати Усики, не - запорожці. І вони – не міфічні особи, а конкретні люди, які  значаться в списках козаків Кременчуцької сотні Миргородського полку і присягали на вірність вже російським царям. Ця територія підпорядковувалась Російській державі задовго до договору про вічний мир 1686 р. і відносилась до прилеглих полків Лівобережної України під назвою Задніпрських місць. Нова Січ з поділом на паланки з’явилась в 1734 р. На цей час задніпрські території вже були офіційно закріплені за Миргородським та Полтавським полками Гетьманщини.

     У документах, що вказуватимуться нижче, Усиківка називається “футор”, “хутор”, “сельцо”, “деревня”,  а не зимівник. І ще один дуже важливий момент, який раніше не враховувався – поява Усиківки пов’язувалась  з переселенням (поселенням) тут першим козака Усика. Але при  детальному вивченні списків, стає зрозумілим, що на березі Інгульца при впадінні в нього р. Березівки в першій половині 18 ст. було кілька хуторів, де жили підсусідки кількох козаків Кременчуцької  сотні, в тому числі й  Усика. Серед  них був також і  хутір Михайла Овраменка, два з підсусідків якого переселились сюди в 1739 році: Степан Терещенко з Кременчука, та Роман Касян з “сотни Богацкой”. А на хуторі “козака кременчуцкого Федора Собецкого состоящем при речке Ингульце” (теж пізніше увійшов до Усівки) був підсусідок Мартин Литовченко, який переселився на хутір з Білоцерківки в 1741 році.

 Та й саме  поселення “склалося” з кількох хуторів, власниками яких були різні козаки Миргородського полку. І за дату його заснування  можна брати 1739 рік, коли тут почали жити підсусідки С.Терещенко та Р.Касян.

       Звідки ж взялися Усики ?

      Найдавніший документ, який на сьогодні вдалося віднайти, і в якому вперше згадується  прізвище  Усик,  відноситься до 1714 року. Це –  опис купчих з прав власності  на задніпрські грунти Миргородського полку. В одній з них говориться про продаж землі “ от жителей кременчугских Никиты и Мартина братьев Усиченков”. Наступна згадка – за 1723 рік. Микита Усик значиться у списках Кременчуцької сотні, як “особое товариство козаков, именуемое стрельцами куреня полковницкого его ж оружием и конми отбуваючих службу». За сучасною термінологією вказане товариство можна назвати “найманцями”. А Микита Усик, скоріше всього, батько братів Усиків.

       У документі про стан придніпровських сотень Миргородського полку за ревізією 1737 р. значаться “Грицько Усик и брат его Кирило (в одной хате живут) в сотне Кременчугской в деревне Кривуши, козаки выборные малогрунтовные». У списках козаків Кременчуцької сотні за 22 грудня 1741 р. про прийняття присяги на вірність імператриці Єлизаветі Петрівні у тому ж селі   Криушів (часто назви писались по різному) вказані Грицько Усик і брат його Пилип.

         В «Описи Миргородского полку сотни Кременчуцкой…     1745 году апреля 24 дня» в графі «при речке Ингульце хуторы» серед інших називається “хутор казаков Грицка, Сидора, Пилипа и Гриця Усиков об одной избе с сенокосными лугами». Але це не означає, що брати тут жили. На землі, яка була їх власністю, першими могли поселитись підсусідки.

    В архівах колишньої Київської митрополії за травень 1750 р. зберігаються списки приходських дворів церков Криловської хрестової намістії. В них значиться сільце Усиківка як приход Святопокровської церкви села Крукова. На той час вона була єдиною правобережною церквою Кременчуцької сотні. У списку зазначено 11 огороджених дворів, в яких стояло 18 хат.  Брати Усики мали окремі двори.

         Потім у “Ведомостях полку Миргородского сотни Кременчуцкой…” за 19 березня 1752 р. по “деревне Белецковке» серед інших жителів називаються «Грицко Усик з братами Сидором, Пилипом и Грицком и зятем Антоном Деденком, перейшол з Кременчука в 743 году” У цих же  “Ведомостях…” вказані  три підсусідки “при футоре козака сотни Кременчуцкой Грицка Усика состоящом при речке  Ингульце”, які перейшли туди в 1748 та 1749 роках.

          Разом з тим, у поіменних відомостях про жителів задніпрських поселень Миргородського полку за матеріалами жовтневої ревізії 1752 р. в “деревне Усиковке»  названі, як козаки виборні малогрунтовні “Грицко Усик з братом Сидором, Пилип Усик з братом Кирилом”.

      У складі Кременчуцької сотні Миргородського полку останній раз Усівка згадується в ревізії 1753 р. Новий етап в її заселенні пов’язаний з появою на територіях, порубіжних із землями паланок Нової Січі, ще одного адміністративного формування – Нової Сербії. Про це читайте у наступних публікаціях.